НАЛЕЖНИЙ ЗАХИСТ ПРАВ ДИТИНИ ЇЇ БАТЬКАМИ

Світові стандарти у галузі дотримання прав дитини, що формувалися протягом багатьох десятиліть, закріплені у кількох важливих міжнародних документах. Ще у 1924 р. Лігою Націй було розроблено та прийнято Женевську декларацію прав дитини. Зі створенням ООН у 1945 році увага до прав дитини у світі посилилась, міжнародна спільнота прийняла кілька правових документів, що визначають статус жителів планети до 18 років та зобов’язання держави і суспільства перед ними. Питання захисту прав дитини знайшли відображення у Загальній декларації прав людини, прийнятій ООН у 1948 р., у Міжнародних пактах 1966 р., зокрема, у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (п.1 ст. 24) зазначено: “Кожна дитина без будь-якої дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, національного чи соціального походження, майнового стану або народження має право на такі заходи захисту, які є необхідними в її становищі як малолітньої, з боку її сім’ї, суспільства і держави”.
У 1959 році ООН прийняла Декларацію прав дитини, яка справила значний вплив на політику урядів і парламентів у всіх частинах світу. 20 листопада 1989 року Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй було прийнято Конвенцію про права дитини, яка правомірно вважається міжнародною дитячою конституцією. Конвенцією запроваджено сучасні універсальні стандарти, які слугують орієнтирами щодо забезпечення прав дітей у світі й у кожній країні зокрема. У Конвенції проголошується право дитини мати свою думку, міститься положення про те, щоб при вирішенні будь-яких питань, які стосуються дитини, її інтереси враховувались якнайкраще.
Конвенція ратифікована майже усіма країнами світу, окрім США та Сомалі. Україна ратифікувала Конвенцію про права дитини — 27 лютого 1991 року, однією з перших серед країн — членів ООН. Таким чином, наша держава визнала, що діти є особливо уразливою групою з огляду на їх вік, психічний і фізичний розвиток і що вони потребують спеціального постійного догляду і захисту, а також узяла на себе низку зобов’язань у рамках Конвенції, зокрема здійснити реформування законодавства відповідно до міжнародних стандартів.
З часу запровадження в Україні інституції Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини моніторинг стану дотримання прав дитини завжди був предметом особливої уваги і турботи Уповноваженого. “Права людини починаються з прав дитини” — ця філософія є правилом роботи інституції українського Омбудсмена.
ОСНОВНІ МОМЕНТИ ПРАВ ДИТИНИ
Необхідність захисту прав дитини виникає у будь-якому випадку, коли відбувається порушення її прав — незалежно від того, чи усвідомлює це сам потерпілий (дитина).
Під захистом прав дитини розуміється — відновлення порушеного права, створення умов, які компенсують втрату прав, усунення перешкод на шляху здійснення права та інтересів.
Об’єктом правового захисту в цьому разі є насамперед суб’єктивні права, які належать дитині.
В міжнародному праві передбачається необхідність захисту прав дитини від наступних посягань:
а) довільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте життя або посягання на честь і гідність;
б) всіх форм фізичного або психічного насильства, образи або зловживання, відсутності турботи або недбалого поводження, грубого поводження або експлуатації;
в) економічної експлуатації і виконання будь-якої роботи, яка може становити небезпеку для її здоров’я або служити перешкодою в отриманні нею освіти або завдавати шкоди її здоров’ю і фізичному, розумовому, духовному, моральному і соціальному розвитку;
г) незаконного споживання наркотичних засобів і психотропних речовин; д) всіх форм сексуальної експлуатації і сексуального спокушання;
е) нелюдяних або принижуючих гідність видів поводження або покарання; ж) всіх інших форм експлуатації, які завдають шкоду будь-якому аспекту добробуту дитини (ст. 16, 19, 32-34, 37 Конвенції про права дитини).
Таким чином, дитина повинна бути захищена від всіх негативних як фізичних, так і етичних дій. При цьому від порушення, невизнання або оспорювання мають бути захищені майнові та немайнові цивільні права, сімейні права дитини, її права в сфері трудового, кримінального, адміністративного права та процесу, а також в інших галузях права.
ЗАХИСТ ПРАВ ДИТИНИ ЇЇ БАТЬКАМИ
Серед осіб, які здійснюють захист прав дитини, в першу чергу названі її батьки. Захист прав та інтересів дитини здійснюється її батьками через відсутність у дитини цивільної процесуальної дієздатності. Вказане право батьків також пов’язане з обов’язком батьків піклуватися про фізичний, духовний та моральний розвиток дитини, оскільки порушення прав дитини може вплинути на її розвиток. Батьки є законними представниками своїх дітей і без спеціальних повноважень (довіреності), виступають на захист їхніх прав з будь-якими фізичними і юридичними особами, у тому числі в судах. Представляти права і інтереси дитини можуть як обидва — батько й мати, так і один з них за погодженням між ними. Причому батьки повинні захищати права і інтереси дітей, а не свої права і інтереси.
При цьому слід мати на увазі, що відносини, які виникають при реалізації батьками права на захист дитини шляхом звернення до компетентних державних органів, регулюються нормами процесуального права. Ті відносини, що виникають при самозахисті батьками прав дитини, регулюються нормами матеріального права. Процесуальним засобом реалізації батьками права на судовий захист своєї дитини, гарантованим ст. 55 Конституції та іншими законами України, є процесуальне представництво. Воно забезпечує участь у цивільному процесі батьків, надає їм можливість використовувати всі передбачені законодавством юридичні можливості для ведення цивільних справ у суді та захисту суб’єктивних прав й інтересів дитини. Батьки мають право виступати представниками дитини у цивільному, кримінальному процесі, а також при розгляді у суді справ про адміністративні правопорушення. Відповідно до ст. 39 Цивільно-процесуального кодексу України права, свободи та інтереси дитини захищаються у суді їхніми батьками. Але з цього правила існує виключення, яке встановлене ч. 3 ст. 11 Цивільно-процесуального кодексу України. Суд залучає відповідний орган чи особу, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє. Такими органами, як правило, є органи опіки та піклування, які відповідно до покладених на них завдань та розподілу повноважень між структурними підрозділами відповідних управлінь і відділів місцевої державної адміністрації вживають заходи щодо захисту особистих та майнових прав дітей, беруть участь у розгляді судами спорів, пов’язаних із захистом прав дітей. Крім судових органів батьки мають право звернутися за захистом прав своєї дитини до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій. Це органи, основною функцією яких є здійснення заходів щодо охорони дитинства. Орієнтовний перелік яких міститься у п. 3 коментаря до ст. 152 Сімейного кодексу України. Батьки мають право звернутися за захистом прав дитини до вказаних органів шляхом пред’явлення скарги або з заявою. На сьогоднішній день механізм захисту прав дитини у адміністративному порядку не встановлений.
Таким чином, право батьків на самозахист дитини полягає у можливості у разі порушення права чи інтересу дитини, виникнення реальної загрози такого порушення застосувати доцільну та адекватну протидію, яка не заборонена законом і не суперечить моральним засадам суспільства та спрямована на попередження або припинення цього порушення чи ліквідацію його наслідків без звернення до суду чи інших компетентних органів, які покликані надати допомогу у захисті прав дитини. Батьки мають право захищати права дитини, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дитини, цивільна процесуальна правоздатність якої є неповною (ч. 2 ст. 29 Цивільно-процесуального кодексу України).
УВАГА БАТЬКАМ!!! Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України (далі — СКУ) батьки зобов’язані:
— виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини;
— піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;
— забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;
— поважати дитину.
Також закон передбачає те, що:
* передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов’язку батьківського піклування щодо неї;
* забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини;
* забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини;
* дитина має право на збереження індивідуальності, вільно висловлювати свої думки;
* дитина має право на відпочинок і дозвілля, право брати участь в іграх і розважальних заходах, що відповідають її віку, та займатися мистецтвом;
* ніхто не в праві розлучати дитину з батьками, за винятком випадків, коли компетентні органі згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до законодавства, що таке розлучення необхідне в як накрайщих інтересах дитини (наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї тощо);
* право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом (ст.152 СКУ);
* дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов’язків щодо неї, звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій;
* дитина, яка досягла чотирнадцяти років, має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду.
УВАГА!!! Головним правом щодо забезпечення належного захисту прав дитини її батьками залишається те, що воно ґрунтується на любові батьків до своїх дітей. Батьки мають піклуватися про здоров’я, фізичний, духовний та моральний розвиток дитини. Вони зобов’язані утримувати її. Це означає, що батьки мають забезпечувати дитину необхідним харчуванням, одягом, житлом, медичним обслуговуванням. Вони повинні сприяти в отриманні нею загальної середньої освіти. Батьки мають поважати дитину, її права та можливості. Вони не можуть відректися від дитини чи покинути її.